Танення льодовиків

Відступання льодовиків з 1850 року — зменшення площі льодовиків по всьому світу, що істотно впливає на наявність стабільних джерел прісної води, існування гірських екосистем, використання навколишніх територій людиною та, в довгостроковій перспективі, рівень води в океанах. Як і льодовики загалом, це явище досліджується гляціологами, що пов’язують його з потеплінням атмосфери, викликаним збільшенням парникових газів через господарську діяльність людини. Найбільші відносні втрати льодовикового покриву спостерігаються у гірських хребтахпомірних широт, таких як Гімалаї, Альпи, Скелясті гори та Південні Анди, а також на ізольованих тропічних вершинах, таких як Кіліманджаро[1][2]. Часто відступлення льодовиків використовується для відстеження температури повітря у сучасні та минулі часи[3][4].

Протягом Малого льодовикового періоду, приблизно з 1550 до 1850 років, середньосвітові температури були дещо нижчі за сучасні. Після цього, приблизно до 1940 року, льодовики почали відступати у міру поступового підвищення температури повітря. Це відступання уповільнилося або навіть припинилося протягом недовгого періоду глобального похолодання між 1950 і 1980 роками. Однак, починаючи з 1980 року, значне глобальне потепління привело до нового набагато швидшего танення льодовиків по всьому світу, в результаті чого багато з них вже зникло, а існування багатьох інших знаходиться під значної загрозою. В певних районах, таких як Анди і Гімалаї, зникнення льодовиків матиме значні наслідки для забезпечення прісною водою навколишнього населення і місцевих екосистем. Сучасне швидке руйнування околичних льодовиків Гренландького і Західноантарктичного льодовикових щитів, що почалося близько 1985 року, може бути передвісником істотного підвищення рівня океанів, що матиме руйнівні наслідки для прибережних районів всього світу.